Терпіла материні нападки, щоб вона з онукою сиділа після мого декрету, а виходить — даремно…

Текст поста

admin

— У нас класика жанру просто — п'ять років батьки нам з чоловіком виносили мозок на тему «де ж онуки?» — розповідає тридцятирічна Ніна. — Коли я нарешті завагітніла, всі майбутні бабусі-дідусі в один голос кричали: «Чудово, народжуй, ми будемо допомагати!»

Аж до того, що взагалі — «тебе відпустимо, йди куди хочеш, а ми будемо з дитиною сидіти». Стільки було ентузіазму, я думала, в чергу будуть стояти, один в одного з рук дитину вихоплювати.

Але де там! Свекруха взагалі усунулася, у неї дача, якісь гуртки, розсада, подруги. І взагалі, їй ніколи. А моя мама типу «допомагає» — приходить через день і кожен раз виносить мені мозок своїми коментарями, що я все роблю неправильно!

Мама живе недалеко і дійсно приходить в гості досить часто, тільки радості і користі молодій матері від її візитів немає ніякої.

— Дочці зараз майже два роки вже, так що з нею, звичайно, набагато легше, ніж на початку! — ділиться Ніна. — Після виписки з пологового будинку мала у нас день з ніччю переплутала. Вдень поводилася спокійно, їла і спала, а вночі робила, що хотіла. Я всю ніч з нею спала уривками, де по сорок хвилин, де по півгодини... На ногах вже не трималась.

Можна було, звичайно, вдень відіспатись. Так мама не давала! «Поки дитина спить, роби справи! Прання розбери, приготуй, посуд помий, картоплю на вечерю почисти... Що? Спати вдень? З якої радості? Ти ж не вагітна вже! Дитина спокійна, слава богу, спить та їсть, вночі виспишся!»

У те, що дочка вночі спати мені не дає зовсім, мама не вірила. Вона на власні очі бачила вдень сплячу в ліжечку дитину, значить, дитина спокійна, спить годинами — і крапка. Не вірила доти, доки сусідка Ніни по поверху якось їй не поспівчувала — мовляв, треба ж, яке неспокійне немовля у вас, всю ніч, чую, плаче і плаче, бідна молода матуся, добре, хоч бабуся приходить допомагати, напевно, даєте їй виспатися, так?

Після цієї розмови мама вирішила, що, значить, потрібно не давати онучці спати вдень.

— …І цілий день розважала, трясла мені дитину, не давала їй спати, носила на руках, розмовляла з нею голосно, — згадує Ніна. — Увечері мама пішла додому, а у нас почався просто якийсь армагедон! Такої ночі я не пам'ятаю ні до, ні після! Дочка перезбудилася і кричала безперервно, заснути не могла, груди не брала. О шостій ранку ми просто звалилися вже з нею обидві.

Чоловік відключив дверний дзвінок, мама прийшла, стукала-дзвонила, я навіть не чула, спала просто мертвецьким сном, і дочка теж. Мама образилася! Тиждень, напевно, не ходила потім. Ну, а далі, звичайно, все пішло по-старому...

За словами Ніни, допомоги від мами не було ніякої. Мама приходила, пила чай і вказувала дочці на недоліки: що це у тебе крихти на столі? Білизну коли будеш прасувати? А це ви чому не з'їли? Посуд треба мити відразу, а не квасити півдня в посудомийній машині, це дві хвилини, тарілку з чашкою сполоснути...

При цьому по господарству мама нічим не допомагала — вона ж не домробітниця, з дитиною теж особливо не залишалася:

— Якщо тобі треба кудись у справах, то я, звичайно, посиджу, але такого, щоб ти пішла гуляти, а я з дитиною сиділа — вибач, не буде!

Кілька місяців тому Ніні зателефонували з роботи і обережно поцікавилися її планами. Робота у них сезонна, на літо дуже потрібні люди, і було б добре, якби Ніна змогла вийти попрацювати після травневих свят, сказав начальник. Ніна пообіцяла подумати.

Чесно кажучи, вона б із радістю вийшла на роботу, але як же донька? Звернулася до мами. Розмова була перед Новим роком. Мама з ентузіазмом погодилася сидіти з онукою:

— Вона ж вже велика буде, два роки в червні. Звичайно, йди працюй, тим більше — кличуть. Справлюся якось!

Чоловік теж був двома руками за завершення декрету — гроші їм, загалом, не зайві. Уточнивши ще раз у мами, чи не передумала вона сидіти з онукою, Ніна зателефонувала на роботу і дала згоду, чим дуже порадувала керівництво — не доведеться наймати людину зі сторони, навчати з нуля.

— Мама тим часом продовжувала все так само ходити в гості і виводити мене із себе своїми нападками і придирками, — ділиться Ніна. — Раніше я їй час від часу давала відсіч, вона ображалася і влаштовувала мені бойкоти на пару тижнів, просто переставала приходити. У цей час я відпочивала, якщо чесно. Але тепер вирішила, що сваритися з мамою не в моїх інтересах. Стала все спускати на гальмах...

Мама ж як відчула! Критика і поради полилися з утроєною силою:

— Забери дитину з підлоги, їй холодно на підлозі, нехай грає на дивані! (З чого холодно, незрозуміло, в квартирі двадцять шість градусів. І як маленьку дитину змусити грати на дивані, прив'язати, чи що?)

— Викинь ці ложки пластикові, де у тебе срібна, яку я подарувала? Ось! Годуй тільки нею!

— Навіщо ти купила цей непотріб? У тебе ніколи не було смаку!

— Йду до вас, дивлюся, у всьому будинку вікна вже помиті, сяють, і тільки у тебе брудні!

Ніна терпіла, мовчала, десь кивала головою, десь погоджувалася, десь робила вигляд, що не розчула. Але вибух все одно стався, в найнесподіваніший час. Днями мама принесла черевички для онуки і зажадала, щоб їх одягли на прогулянку.

— Я як подивилася на них — мені стало погано, звідки мама їх взяла? Облуплені якісь, старі, явно не одна дитина носила. Мама мені: мала у тебе ходить у кросівках, вже жарко, ось вам взуття легше, а що не нове — не біда, поносіть і викиньте.

Я навідріз відмовилася ці черевички брати! Кажу, наступного тижня чоловік гроші отримає, поїдемо і купимо сандалі, а це викинь на смітник. Мама розлютилася нереально, мовляв, ти що? Сильно багата стала? І пішла, грюкнувши дверима.

У мене таке відчуття, що вона спровокувала скандал спеціально, щоб з Катюшею не сидіти. До виходу на роботу тиждень залишився, свята на дворі. Чоловік мені каже: знаєш що, шукай няню, це не діло, терпіти такі виверти твоєї мами — сьогодні прийду і буду сидіти з дитиною, а завтра не прийду...

Няні доведеться віддавати вісімдесят відсотків зарплати, зітхає Ніна. З урахуванням того, що якась сума зараз піде на проїзд, робочі обіди і якийсь одяг для виходу в люди, робота взагалі втрачає сенс. Працювати все літо, щоб віддавати зарплату няні? Якось нерозумно. Але й начальника підводити не хочеться. Ніна дала згоду, її чекають, на її місце нікого не знайшли.

— Тепер терміново шукаю няню, не знаю, встигну чи ні за тиждень! — зітхає Ніна. — Маму додала в чорний список, бачити її не хочу. Майже півроку з нею не сварилася, терпіла її нападки і примхи — а, виходить, даремно!

А вам як ситуація? Що думаєте?