Текст поста
— Майже два роки терпіли цю істоту, так званого зятя, у своїй квартирі! — розповідає 55-річна Світлана Василівна. — Починали вони жити у орендованій квартирі, потім зять роботу втратив, перебралися до гуртожитку, а там таргани. Дочка в шоці була, вона такого ніколи не бачила! У результаті переїхали вони до нас, добре, що в нас три кімнати, місце є. Але за час спільного проживання зять усі нерви вимотав. Змінив чотири роботи, все йому не те й не так. В одному місці не заплатили, кинули, в іншому у вихідні просили вийти попрацювати, в третьому контора переїхала на інший кінець міста, і незручно їздити стало, в четвертому вже й не пам'ятаю що…
— Хм. Ну, може, справді так збіглося, що не могла людина знайти нормальне місце?
— Може, й збіглося, але по ньому видно, що особливо він ворушитися не хотів, шукав такої роботи, щоб легше й менше працювати. Лоботряси та ледарі нікому не потрібні, тому звідусіль вилітав зі свистом. Вдома теж нічого не робив, зате їв добре — ми не встигали в холодильник продукти завантажувати, та в комп'ютер грав.
Чоловік із ним кілька разів намагався поговорити по-доброму. Про плани розпитував, пробував мотивувати якось, мовляв, давай, Сергію, у вас тепер сім'я, одружуватися тебе ніхто не змушував, а раз одружився, неси відповідальність. Потрібно думати про майбутнє, на ноги вставати, вирішувати щось із житлом, з батьками жити не діло — і вам невесело, і нам уже хочеться пожити для себе...
— Зрозуміло. Очевидно, по-доброму не допомогло?
— Ага, марно, як об стінку горох. Послухає, покиває, і далі грає у комп'ютер.
А одного дня вони нам заявили, що чекають на дитину, як тобі таке? Чоловік зятя повів у кухню, двері щільно зачинив і сказав йому там, мабуть, пару ласкавих. Зять вискочив звідти як ошпарений, у сумку шкарпетки свої покидав, ключі від квартири на стіл нам жбурнув і грюкнув дверима. Як пізніше з'ясувалося, пішов до своєї матері жити — в однокімнатну квартиру. Дочка, звичайно, засмутилася, образилася навіть на батька, але в глибині душі розуміла, що він має рацію.
Доньці Світлани Василівни, Владі, двадцять п'ять, її чоловікові-невдасі — двадцять вісім. Близько півроку тому Влада народила прекрасного здорового синочка, і з малюком, як і раніше, живе у батьків.
Чоловік Влади, Сергій, після скандалу з тестем розмістився у своєї матері в однокімнатній квартирі, ночує в кухні на надувному матраці. Зрозуміло, на Владу з дитиною там не чекають. Свекруха точить зуб на сватів, а заразом і на невістку, за те, що виставили синочка на мороз, Сергій теж до глибини душі ображений на безсердечного тестя з тещею...
А батьки Влади, у свою чергу, чути не хочуть про безглуздого і безвідповідального зятя. Працює Сергій у пункті видачі замовлень у поширеній торговій мережі. Заробляє, ясна річ, не мільйони. При цьому Владі з дитиною не дає ні копійки — за його словами, збирає гроші на початковий внесок для іпотеки.
— Не знаю, звісно, скільки він там назбирав, але не думаю, що багато! — посміхається Світлана Василівна. — Та й взагалі, який банк у своєму розумі дасть іпотеку працівникові пункту видачі замовлень із дружиною у декреті та маленькою дитиною? Людині, яка на жодній роботі більше трьох місяців не протрималася? Несерйозно це все…
Тим часом Влада з дитиною перебувають на забезпеченні Світлани Василівни з чоловіком. Так, молода мати отримує допомогу, невеликі гроші, і витрачає їх на життя та на дитину. Час від часу купує щось до столу, але в основному виходить так, що живе та харчується за рахунок батьків. Батьки оплачують комуналку за квартиру, електроенергію, зв'язок, купують пральний порошок та іншу хімію, завантажують холодильник. Два рази на тиждень приходить жінка, яка прибирає батьківську квартиру, у тому числі миє підлогу та пилососить у кімнаті Влади — батьки обоє працюють, а молодій матері ніколи...
— Увесь посаг для дитини — коляски, ліжечко, комод з повивальним столиком, бортики всякі, стільчик для годування — все це купували ми з чоловіком! — розповідає Світлана Василівна. — Дочка отримала декретні, звичайно, але я порадила їй їх не витрачати, притримати про всяк випадок. Хоча вона все одно купувала всякі дрібниці, яких теж потрібно багато — одяг, пелюшки, косметику для малюка, аптечку, шапочки-шкарпетки, пляшечки з сосками, сумку собі збирала до пологового будинку… А цей так званий татусь привіз букет і пару кульок на виписку, і то тому, що я сказала. Інакше, мабуть, з'явився б з порожніми руками та очима кліпав…
Шлюбу, по суті, немає, вважає Світлана Василівна. Так, Сергій приходить до Влади, коли батьків немає вдома, або зустрічає її з коляскою на вулиці. Але дочка з чоловіком не ведуть спільного господарства, не виховують разом дитину, не ділять навпіл труднощі та радості батьківства. Батько не встає вночі до дитини, що плаче, не заколихує її на руках, коли малюк не спить, не приймає жодних рішень по дитині.
Влада ростить дитину за допомогою батьків, які ще й фізично допомагають у всьому: готують суміші, витягують надвір коляску, ходять на молочну кухню, час від часу беруть дитину, вечорами гуляють із коляскою, даючи Владі прийти до тями.
При цьому Влада вважає себе одруженою.
— У мене гостьовий шлюб! — пояснює вона батькам.
Ще й подружкам хвалиться, як краєм вуха чула Світлана Василівна, що жити у гостьовому шлюбі набагато зручніше та приємніше з усіх боків.
А от її батькам не приємніше — їм ситуація не подобається абсолютно. Вони вважають, що це не чоловік і не сім'я, і молодим треба розлучатися. Який може бути гостьовий шлюб із маленькою дитиною? Влада зараз свідомо у програшному становищі: звалила все на себе на батьків — і морально, і матеріально, і фізично, а чоловік її живе з матусею і в ус не дме.
Дочці треба викинути свого недочоловіка з голови та з життя, подати на аліменти та жити далі, як розлучена жінка. І ходити йому сюди нічого, раз для дитини та сім'ї нічого не робить. Майбутнього з такою людиною точно немає. Хоча мізки Владі він пудрить старанно, обіцяє золоті гори. Але справ не видно — одні слова.
— Треба розлучатися! — радить доньці Світлана Василівна, а Влада ображається і дме губи: адже в неї любов до чоловіка, до того ж у них дитина…
А вам як ситуація? Що думаєте?
