Текст поста
— …Я навіть не знав, що так можна! — розповідає 42-річний Олег. — Але виявляється, офіційну відпустку по догляду за дитиною може оформити на себе хто завгодно, навіть бабуся. Будуть виплати з роботи, але вони, звичайно, набагато менші за зарплату. І ось дружина мене здивувала — піду, каже, у декрет, сидітиму з дитиною. Я кажу: а ти мене запитала, як я до цього поставлюся? Вона мені: ну, запропонуй інший вихід… Але чому я маю пропонувати якісь виходи, я не розумію? Я цю кашу заварив, чи що? У дитини є двоє батьків, люди дорослі, повнолітні, про щось думали, коли вирішили народжувати — от нехай вони й вирішують проблеми…
У Олега є сім’я: 40-річна дружина Ірина та донька, яка у вересні піде до першого класу. Крім того, у дружини є ще своя дев’ятнадцятирічна донька, Мілана.
— Коли ми з Ірою почали жити разом, Мілані було дев’ять, тож я її, можна сказати, і виростив! — розповідає Олег. — Принаймні, іншого батька вона не знає, у свідоцтві про народження у неї прочерк… Поки вона була маленькою, стосунки у нас з нею були нормальні. Жили добре, на море їздили втрьох, Мілана ні в чому не знала відмови. Одягали її, взували, ноутбук купили, телефонів штук п’ять змінили, недешевих. Щось губила, щось ламала, нічого не берегла… Коли їй було дванадцять, народилася наша спільна дочка, і Мілана злетіла з котушок. Стала грубіянити, зухвалити, навчання закинула. Звісно, я намагався виховувати, але де там — дружина стала на її захист стіною! У підсумку й сама її не виховувала, і мені не дала…
У дев’ятому класі, за словами Олега, Мілана остаточно зійшла з рейок — курила, прогулювала уроки, брехала. З величезними труднощами батьки «дотягли» дочку до тестування, яке вона ледве здала, забрали документи зі школи і влаштували в коледж. На платне, між іншим, відділення — з таким атестатом, як у Мілани, на бюджет нікуди не брали. Платив Олег — Ірина тоді сиділа в декреті з донькою.
— З коледжу вилетіла через рік, хоча там її тягнули, як могли, — розповідає Олег. — Гроші просто пропали. Якийсь час тупо сиділа вдома. Потім попросила грошей на піврічні курси перукарів. Ну, що робити, треба ж її якось на ноги ставити — гроші дав. Пішла вчитися, спочатку з ентузіазмом, потім ледве-ледве. У підсумку курси, здається, закінчила, отримала якийсь папірець, але працювати не пішла — зібрала речі й поїхала жити до свого хлопця. Рік тусувалася з ним, на роботу так і не влаштувалась, потім це йому набридло, мабуть, і він її виставив.
Мілана приїхала до батьків, які саме тоді взяли в іпотеку двокімнатну квартиру, зробили косметичний ремонт і заселилися у своє житло.
— Я їй сказав, що якщо хоче жити тут, то житиме за моїми правилами. Не палити, працювати, допомагати матері по господарству, вносити гроші в бюджет за проживання та харчування. Житиме в кімнаті з сестрою, сестра о дев’ятій вечора лягає спати, і Мілана теж лягатиме… Мілані це не сподобалося, вона пішла, грюкнувши дверима. Заселилася до якихось подруг у гуртожиток, влаштувалася офіціанткою. Жила весело, тусувалася з якимись відморозками, роботу міняла через три-чотири місяці…
Раз у раз Мілана приходила до матері, Ірина давала їй то продукти, то гроші. Олег не дуже це вітав, але не заперечував, дивився крізь пальці. А минулого місяця падчірка порадувала: вона чекає на дитину! І народжуватиме, бо робити аборт уже пізно. До того ж у неї негативний резус, і лікарка в жіночій консультації їй сказала, що в першу вагітність треба народити, а то можна й без дітей залишитися.
Хто батько дитини — Мілана не каже, відразу обурюється: це моя дитина, більше нічия — і крапка. Олег каже дружині, що треба домагтися правди, дізнатись, хто батько, і притягати до відповідальності. Ірина тільки безпорадно розводить руками: як дізнатись? Катувати її, чи що? Вона не хоче говорити. Та й чи знає сама, якщо вже на те пішло, невідомо.
Зараз Мілана живе у квартирі з подругами, троє дівчат знімають двокімнатну квартиру на всіх, вона працює барменшею. Робота, судячи з усього, неофіційна, про декретну відпустку годі й мріяти. Більше того, як тільки стане помітно цікаве становище, з роботи Мілану, судячи з усього, виженуть. Влаштуватися кудись на офіційну роботу з освітою дев'ять класів, та ще й вагітній — нереально. Ну, є ще курси перукарів, але практики ніякої, та й займатися цим Мілана не хоче.
Житла немає, чоловіка немає, грошей і роботи теж не спостерігається.
— І ось дружина вирішила, що повинна дочці допомогти: буде сидіти з новонародженим онуком у декреті, поки Мілана буде працювати й знімати житло. Дотягнемо, мовляв, до садочка якось, потім буде легше. Чудово, так? Я кажу — а як же іпотека? А Іра мені — ну, зараз ми платимо з випередженням плану, бо хочемо швидше розплатитися, а будемо платити за графіком, і все. Ну так, каже, доведеться затягнути паски, але який же вихід, каже?
Олег абсолютно не хоче придумувати ніяких виходів і витрачати гроші та сили на дочку дружини. Він хоче жити зі своєю сім'єю, дружиною та донькою, спокійно виплачувати кредит, працювати й відпочивати, а не займатися проблемами дорослої дівчини, на яку він і так уже витратив достатньо і грошей, і нервів. Але ж і Ірина не може кинути зараз дочку в такому становищі!
Як би ви вчинили в такій ситуації на місці Олега? Чи є вихід? Що скажете?
