Текст поста
— Мамо, я зараз кажу серйозно. Якщо ти не перестанеш так ставитися до Жені, ми просто обмежимо спілкування з тобою.
Ірина Олексіївна спочатку подумала, що їй почулося. Стояла біля мийки, витирала руки кухонним рушником і з подивом дивилася на Юлю.
— Це ти мені зараз погрожуєш? — помовчавши, запитала вона.
— Я не погрожую. Я втомилася. Щоразу одне й те саме. Ти демонстративно його не помічаєш, розмовляєш крізь зуби, пирхаєш, на його запитання не відповідаєш. Він приходить — ти відразу губи підібгаєш і мовчиш. Це дуже негарно виглядає…
— А мені треба вітати його? Забути, що він тут творив? — різко перебила Ірина Олексіївна.
Юля гучно видихнула, відвернулася до вікна.
— Мамо, минуло вже п’ять років...
— І що? Пам’ять у мене хороша. Я ще не в маразмі.
На кухні зависла важка тиша. У кімнаті вовтузився чотирирічний Артемчик, щось будував із кубиків, періодично вигукуючи:
— Бабусю, дивись, я побудував гараж! Бабусю, ну йди сюди! Йди, я тобі покажу, як я вмію!
А Ірина Олексіївна дивилася на Юлю і не розуміла, як вони взагалі дійшли до того, що рідна дочка тепер ставить їй ультиматуми через цього чоловіка.
…Коли дочка тільки познайомилася з Євгеном, Ірина Олексіївна була рада. Хлопець їй сподобався. Високий, веселий, балакучий. Працював тоді в автосервісі, все обіцяв:
— Я вашу Юлю на руках носитиму.
І спочатку так і було. Приносив квіти, влаштовував пікніки, у вихідні вони завжди кудись їздили. У Євгена було багато друзів, тож вдома вони не сиділи. Юля просто сяяла.
Весілля вони відсвяткували скромно. Посиділи в кафе біля парку, потім фотографувалися біля фонтану. Ірина Олексіївна ще тоді подумала: ну й добре, головне — щоб жили нормально.
А потім Юля завагітніла. І Євгена немов підмінили.
Спочатку він почав пропадати вечорами. Потім став приходити сильно нетверезим. Грубіянив, причому не просто в обличчя, а огидно знущався.
— І чого ти постійно ниєш? — говорив Юлі. — Вагітність — це не хвороба. Усі вагітні ходять, ніхто не розвалюється. Чому це я повинен тепер біля тебе танцювати? Я не хочу сидіти вдома поруч із тобою, я ж не вагітний!
Юля намагалася матері не скаржитися. Але Ірина Олексіївна бачила, що дочка ходила сумна, засмучена, очі більше не блищали. Пару разів все-таки, не витримавши, вона дзвонила матері вночі в сльозах:
— Мамо, Женя пішов, і я не знаю куди. У нього телефон вимкнений… Мамо, я не знаю, де він… Що робити? А раптом з ним щось сталося?
Ірина Олексіївна їхала до Юлі посеред ночі. Вони тоді разом із дочкою обдзвонювали лікарні та морги. Ірина Олексіївна сама пила корвалол, а Юлю трясло так, що ложка об чашку дзвеніла, коли мати намагалась її чаєм заспокоїти. Жодні вмовляння про те, що треба думати про дитину, не допомагали. Вони вдвох не спали всю ніч, а цей красень повернувся під ранок. П’яний. З запахом дешевого алкоголю та сигарет.
— Чого це ви так розхвилювалися? — буркнув він тоді. — Що зі мною могло статися? Я що, заарештований, мене позбавили свободи? Де треба, там і був! У друга сидів.
Ірина Олексіївна після цього вперше подумала, що ніколи цій людині не пробачить.
Одного разу, коли Юля була вже на сьомому місяці, вона зателефонувала в паніці: сказала, що у неї затвердів живіт, і це, здається, перейми. Ірина Олексіївна викликала дочці швидку і сама кинулася до неї на таксі. Прилетіла одночасно з лікарями. Юлю відвезли до лікарні. На щастя, пологи, що почалися, вдалося зупинити, але Юля тоді майже місяць провела в лікарні. А так званий «чоловік» навіть ні разу не відвідав вагітну дружину. Пив, гуляв і в ус не дув.
Після виписки Ірина Олексіївна перевезла дочку до себе. Євген якось не дуже засмутився, та й взагалі незрозуміло, чи помітив.
Розлучилися вони швидко. Навіть без скандалів. Євген платив аліменти — і за це спасибі. Аліменти — мізер, до дитини не приходив. Артема виховували удвох — Юля та Ірина Олексіївна. Бабуся вставала вночі, щоб погойдати малюка, гуляла з коляскою по снігу, взяла на себе господарство, щоб молода мати не перевтомлювалась і годувала дитину молоком.
Але коли Артему виповнився рік з невеликим, Євген знову з’явився.
Спочатку почав писати Юлі. Потім приїжджав «просто побачити сина». Потім став забирати дитину гуляти. Ірина Олексіївна лютувала.
— Не пускай його назад! Люди не змінюються!
Юля спочатку теж трималася холодно. Але поступово відтанула. Євген дійсно став іншим. Принаймні, зовні. Пити перестав. Влаштувався на роботу. З дитиною вовтузився. Продукти купував. Зняв квартиру, перевіз туди Юлю з дитиною. Якийсь час вони жили разом, а півроку тому знову зареєстрували шлюб.
Юля знову виглядала щасливою.
От тільки Ірина Олексіївна не могла дивитися на цього Женю. Всередині у неї все одно ніби щось застигало щоразу, коли він був поруч. Вона не могла забути вагітну Юлю, яка сиділа вночі на кухні й тремтячими руками набирала номери лікарень. Пам’ятала, як дочка ледве не втратила сина...
Тому поводилася стримано. Не лаялася, не влаштовувала скандалів. Але й розмовляти з Євгеном не збиралася. У гості до них не їздила, дочку запрошувала до себе, або зустрічалася з Юлею та онуком десь на нейтральній території.
Юля кілька разів намагалася поговорити спокійно.
— Мамо, ну вже досить. Ти можеш хоча б нормально з ним розмовляти? Я не розумію, чого ти домагаєшся. Зрештою, це некрасиво, так поводитися зі зятем. У нас з ним сім’я, коли що...
А Ірина Олексіївна тільки губи стискала.
— Сім’я — це коли вагітну дружину вночі одну не кидають. І в лікарню до неї приходять. Не кажучи вже про пологовий будинок.
Остання розмова відбулася минулої неділі. У Артемчика був день народження, святкували в дитячому кафе, Ірина Олексіївна теж приїхала з подарунком. Євген підійшов до неї привітатися, але вона лише окинула його поглядом і нічого не сказала. Юля, яка спостерігала за цією сценою, була засмучена.
— Мамо, ну скільки можна? — сказала вона матері трохи пізніше, відвівши її вбік. — Ти ж доросла людина. Як ти поводишся? Женя з тобою вітається — ти відвертаєшся.
— Нехай не вітається! — знизала плечима Ірина Олексіївна. — Він прекрасно знає моє ставлення до нього.
— Ну і що тепер, ти хочеш, щоб ми до кінця життя на колінах перед тобою стояли? Він помилився! Так, жахливо помилився! Але він змінився!
— Люди не змінюються, — відрізала мати.
Юля різко схилила голову.
— А ось тут ти неправа. І якщо ти не будеш поважати мого чоловіка, мамо, то ми обмежимо спілкування з тобою.
Ірина Олексіївна навіть задихнулася від образи.
— Значить, ось як… Чоловік важливіший за матір став?
— Не важливіший. Просто я втомилася жити між двох вогнів.
Після цієї розмови Юля майже тиждень не дзвонила. Ірина Олексіївна теж вперто мовчала.
Як вважаєте, вона неправа? Поводиться некрасиво із зятем? Взагалі, чи зобов'язана мати прощати чоловіка дочки тільки тому, що його пробачила дочка, і у них сім'я?
Чи Євген сам винен і отримує те, що заслужив, адже деякі вчинки назавжди перекреслюють нормальні стосунки?
Що думаєте?
