Текст поста
— …З цим Олексієм вони прожили у шлюбі два роки, і за цей час встигли народити двох дітей! — розповідає про дочку шістдесятирічна Марина Іванівна. — Я відразу була проти їхнього шлюбу! Благала Віру не виходити заміж, а якщо вже вийшла, то хоча б не народжувати відразу…
Вона мене послухала і все зробила рівно навпаки, як бачиш. Розлучилися вони десять років тому, і весь цей час, можна сказати, Віра приходила до тями і «зализувала рани» після невдалого сімейного життя. Натерпілася від цього, з дозволу сказати, чоловіка по самісіньку шию!
***
...У молодій родині все пішло шкереберть відразу, але Віра довгий час мовчала, робила вигляд, що все в порядку — дуже вже не хотілося їй зізнаватися матері, що та була права. Марина Іванівна прямо як у воду дивилася: чоловік з Олексія вийшов нікудишній. Грошей не заробляв, гуляв, обзивав молоду дружину останніми словами, особливо коли з'ясувалося, що Віра чекає дитину. Олексій дитини не хотів, наполягав на аборті.
— Давай, біжи, скаржся матусі! — знущався чоловік.
Але Віра не скаржилася. Дуже не хотілося почути у відповідь, мовляв, ось, а я попереджала, я знала, що так буде.
Після народження дочки Олексій взагалі перестав помічати дружину — жив своїм життям, не повідомляючи, куди пішов і коли повернеться. Грошей майже не давав, Віра з немовлям виживала на державну допомогу і на те, що сама примудрялася заробляти віддалено. Квартира у Олексія була своя, дошлюбна, йому купили її батьки. Вони ж із зітханнями оплачували і комуналку — інакше за квартиру просто накопичувався б борг.
При цьому в їх поганому житті, звичайно ж, була винна Віра. Одного разу після чергового скандалу Олексій просто виштовхав дружину з дитиною за поріг і закрив двері. Вигнав буквально в чому стояла, не дав ні переодягнутися, ні речі зібрати.
— Приїхала вона до мене на таксі, я і за дорогу заплатила. Вона без копійки була, — розповідає Марина Іванівна. — У сльозах, звичайно, розстроєна. Почали ми з нею налагоджувати життя. Якийсь одяг знайшли їй і дитині, роботу почали шукати.
А через тиждень я рибу смажила, Віра в кухню зайшла, зблідла — і бігом в туалет, блювати. Ну, я все відразу зрозуміла. Кажу: ти вагітна! А вона мені ще: ні, не може бути, я грудьми годую ще… Ну що, пішла до лікаря, а там вже термін — чотирнадцять тижнів. Тільки народжувати!
***
Віра оформила розлучення, вийшла з декрету, знайшла роботу за допомогою знайомих матері, другу дочку виносила і народила буквально «без відриву від виробництва». Коли молодшій доньці виповнився місяць, молода мати знову вийшла на роботу. З дітьми залишилася Марина Іванівна.
Віра набрала підробітків, працювала з ранку до ночі, взяла іпотеку. Аліментів від колишнього майже не отримувала. Через кілька років запропонувала йому відмовитися від батьківських прав на дівчаток в обмін на її відмову від аліментів. Колишній чоловік на всіх кутах розказував, що другу дитину Віра нагуляла — тому, мовляв, він її і вигнав.
— Ми думали, він відразу вхопиться за таку можливість — не платити аліменти, а він ще почав викручуватися, мовляв, не буду відмовлятися, бо хто мене в старості утримуватиме? Ну, потім погодився. Ми були раді без пам’яті, що відв'язалися від нього, відразу заблокували його в усіх телефонах і забули, як страшний сон...
***
Зараз у Віри все добре. Так, вона багато працює, ще виплачує іпотеку, але платити залишилося зовсім небагато. Дочкам вже дванадцять і десять, розумні, гарні дівчатка, добре вчаться, займаються спортом. Віра їх навіть на море примудрилася пару разів звозити. Допомога Марини Іванівни з дітьми вже і не потрібна. Але внучки часто ходять до бабусі, а вона їх любить над усе.
А от особистого життя у Віри немає, ніколи їй за дітьми та роботою. Але вона від цього, за словами Марини Іванівни, не страждає.
— Побула вже заміжньою, зрозуміла, що там — не мед! — каже Марина Іванівна. — Більше туди не прагне. Діти вже є, житло своє, робота, подруги — що ще треба?
А цього тижня Віра зателефонувала матері.
— Мамо, тут така справа… Уявляєш, Олексій подзвонив!
Виявляється, колишній зять залишився без житла, бо продав свою квартиру, купив машину, потрапив в аварію, весь переламався, лежав у лікарні. Батьки в шоці через те, що син продав подаровану ними квартиру. І взагалі їх втомили всі викрутаси сина по життю, тому брати участь в його долі відмовилися.
З роботи в черговий раз Олексій вилетів, і опинився б під мостом, якби його на час не прихистив на своїй дачі двоюрідний брат. Там навіть ще не дача — а так, вагончик, ділянка тільки куплена, влітку будуть будуватися. Вагончик, по-справжньому, потрібен для будівельників, які приїдуть от-от. І треба місце звільняти, брат вже натякає щосили, але йти Олексію зовсім нікуди. Хіба що на вокзал.
— Уявляєш, і він хоче повернутися до Віри! — скептично усміхається Марина Іванівна. — Плаче, благає пробачити, заради дітей, мовляв, все зрозумів і усвідомив! Хоча дочки йому вже й не діти офіційно — від батьківства він же відмовився.
Та й дівчатка цього, з дозволу сказати, татуся не пам'ятають. А Віра моя мені каже: може, мені з’їздити до нього на вихідні? Хоч сухарів і консервів йому відвезу? Йому там їсти нічого... Я кажу: ти його повернути хочеш, чи що? А вона: та ні, мамо, не хочу, але раптом він там реально помирає, а я ніби знала і не допомогла? Не по-людськи якось…
Марина Іванівна просто вся кипить від обурення.
— Видалити його звідусіль, додати в чорний список і викинути з голови! — каже вона. — Помре — туди йому й дорога. Нехай як хоче! У нього ж є батьки, купа родичів з дачами, які будують будинки. Друзі веселі, дівки, з якими він гуляв. Нехай вони про нього і піклуються. А то як ніде жити стало, так зразу і дітей, і дружину згадав!
Я дочці кажу: багато він тобі сухарів привіз, коли ти спочатку на мою пенсію з дітьми жила? Не вигадуй взагалі! Не було цього дзвінка, і крапка!
Як правильніше вчинити в такій ситуації — надати мінімальну допомогу, відвізши трохи продуктів, чи не робити нічого? Бо то вже не Вірині проблеми.
Ви б як вчинили? Що думаєте?
