«Ваш син — наречений безперспективний!» — кажуть матері молоді дівчата

Текст поста

admin

— …Я їй говорю: треба тебе з моїм Мишком познайомити! — розповідає пенсіонерка Ніна Дмитрівна про дочку своєї знайомої. — А що? Він добрий хлопець, неодружений, має вищу освіту, працює. Може, щось і вийде у вас, чому б ні? А вона: Ну-у-у... Мишко-о-о... Я їй: А що з Мишком не так? А вона: Ви, каже, тільки не ображайтеся, тітко Ніно, але Мишко у вас — без-пер-спек-тивний! У двадцять вісім років живе з мамою, зарплата копійчана, ні машини в нього, ні квартири, ні бажання все це заробити! Ні, каже, ваш Мишко мене не влаштує!

Незважаючи на прохання не ображатися, Ніна Дмитрівна навіть дуже ображена.

Для неї Мишко, звичайно, — світло в віконці — не син, а подарунок: розумний, турботливий, непитущий. Самостійний — і приготувати вечерю сам може, і за своїми речами дивиться сам. Штани гладить, черевики чистить, прибрати у квартирі просити не треба — сам прибирає без проблем.

Також Михайло читає багато з дитинства, ерудований, і кіно любить, захоплюється велопрогулянками, не курить. Не жадібний — гроші матері віддає, хоча вона не бере майже, адже у хлопчика мають бути свої кошти — на кіно, книжки, обіди на роботі, та і взагалі, чи мало, куди може витратити молодий хлопець... Мишко — вихований, завжди жінку вперед пропустить, руку подасть... Загалом, мама сином не нахвалиться. Чи багато нині таких?

Один лише у Ніни Дмитрівни головний біль: Мишкові вже двадцять вісім, а він досі не одружений. І ось тепер з'ясовується, що, на думку дівчат, він абсолютно безперспективний наречений.

Живе з мамою, їздить на метро, заробляє, живучи в столиці, жалюгідні гроші — щось у районі 20 тисяч, і чомусь зовсім не хоче дертися вгору кар'єрними сходами. Не вислуговується перед начальством, не шукає підробітку, не мріє про іншу роботу із зарплатою хоча б тисяч шістдесят... Своїх грошей йому вистачає. Відпрацював до п'ятої вечора — і вільний. Є час на кіно, книжки і велопрогулянки.

І немає у нього прагнення взяти кредит, купити машину, задуматися про те, щоб переїхати від матері — хоча б у орендовану квартиру. Навіщо? З матір'ю він у прекрасних стосунках, вони один одному не заважають, та й веселіше жити удвох, а віддавати дві третини зарплати за оренду — якось безглуздо. Була б родина, сім’я, діти — можливо, Мишко і задумався б про окреме житло. І роботу пошукав би іншу, і підробітків набрав.

За своєю суттю Мишко — людина сімейна, ґрунтовна, надійна. З нього вийшов би, мабуть, чудовий чоловік і батько, із таких, які дітей у зубах тягають, і дружинам яких потім усе життя заздрять подруги і зітхнувши питають: і де таких беруть?

Але сім'я, схоже, Мишкові не світить.

У великій офісній будівлі, де працює син Ніни Дмитрівни, повно молодих незаміжніх жінок. Та й такі хлопці, як Мишко, теж є — прості менеджери, «офісні хом'ячки», як зараз глузливо їх називають, із невеликою зарплатою та без особливих амбіцій. Але дівчата не сприймають їх серйозно.

У двадцять вісім років жити з мамою?! Дзвонити їй вечорами з офісу, якщо треба затриматися? — фі-і-і, мамин синочок!

Плюс відсутність завзяття та кар'єрних перспектив. Ну і як із таким сім'ю створювати? Як дитину народжувати? А жити на які шиші?

Дівчата шукають інших чоловіків. З окремою квартирою, великою зарплатою, з автомобілем. Таких, з якими не доведеться жити у двокімнатній квартирці з батьками або десяток років поневірятися по орендних квартирах з тарганами. Таких, які спокійно утримуватимуть дружину з дитиною в декреті, наймуть няню та помічницю по господарству і жодного слова не скажуть про те, що дружині настав час виходити на роботу, бо гроші потрібні...

На Мишка звертають увагу переважно розлучені жінки «за тридцять», як правило, з дітьми. Ось Оксана, наприклад, із бухгалтерії, тридцять три роки, син-другокласник, своя квартира. Або Оля з відділу реклами, одинока мати з п'ятирічною донькою...

Але виховувати чужу дитину Мишко зовсім не хоче, не в образу будь сказано нікому. Своїй дитині він був би радий. А чужій, тим більше — уже великій і свідомій дитині, з психікою, травмованою розлученням батьків, замінювати рідного батька, вибудовувати з нею стосунки, терпіти у своїй родині «колишнього» дружини — ні, на це Мишко не готовий. Просто не почувається на це здатним.

Тому й продовжує жити з мамою... Молоді бездітні співробітниці обходять його стороною. Вони хочуть красивих залицянь, дивовижних букетів, подарунків, поїздок на відпочинок. Не модно нині виходити заміж за «лейтенанта» і поневірятися з ним півжиття по зйомних квартирах, щоб у пенсійному віці стати «генеральшею». Ну, це так, образно кажучи. Дівчата зараз хочуть всього і одразу, ось такі меркантильні мерзотниці, на думку Ніни Дмитрівни.

З іншого боку, їх теж можна зрозуміти. Молодість у людини одна, пролітає миттєво, адже саме в молодості й хочеться гарно одягтися, подорожувати, збирати враження, а не терпіти труднощі, злидні та безгрошів'я.

Може, дівчата мають рацію? А такі, як Мишко, невдахи по життю, і повинні знати своє місце, оцінювати себе адекватно і заводити стосунки з такими ж невдахами? Ну або переглянути своє життя, поміняти роботу, почати працювати, заробляти і роз'їхатися нарешті з мамою?

Тоді і вибір дівчат буде іншим...

Що скажете?