Текст поста
— З самого народження дочки він такий був! Як ото бувають «я-ж-мами», а він — класичний «я-ж-тато»! — розповідає про чоловіка сорокап'ятирічна Віра. — Не дай бог, дитина чхне, мені істерики влаштовував: «Ти застудила дитину! Недогледіла! Треба було одягати тепліше, і взагалі на вулицю не ходити в таку погоду, вдома сидіти!».
Все їй дозволяв, все купував, іграшками завалював. У садок вона у нас не ходила, чоловік спочатку мене намагався змусити звільнитися з роботи, але я не піддалася. Врешті, до школи і потім, до третього класу, з Мариною сиділа свекруха...
Звичайно, дочка дуже швидко навчилась крутити татком, як циган сонцем, рано почала хитрувати, маніпулювати. Всі мої спроби якось її приструнити або покарати за брехню закінчувалися істериками. Чоловік відразу підключався, ставав на її бік, все їй прощав... Варто було їй овечим голоском пробекати: «Ну татку, ну будь ласка...» — і він готовий був все дозволити...
У шлюбі Віра двадцять три роки, їх з чоловіком дочці, Марині, недавно виповнилося шістнадцять. Віра довго тягнула, відкладала народження дитини, все вмовляла чоловіка пожити для себе. Матеріальних причин відкладати народження дитини не було: чоловік Андрій завжди пристойно заробляв, у подружжя з самого початку була трикімнатна квартира з ремонтом і всім необхідним, машина. А ще — дві пари дідусів з бабусями, які мріяли про онуків і теж підливали масла у вогонь, постійно запитуючи подружжя про плани на дітей.
— Я вважала, що одна дитина в сім'ї потрібна, і сильно затягувати з народженням не хотіла, розуміла, що з віком буде важче, — розказує Віра. — Народила в двадцять дев'ять років, не пізно і не рано, на мій погляд.
Чоловік був просто на сьомому небі, коли дізнався про мою вагітність, носив мене на руках. А коли народилася дочка, мене з п'єдесталу скинули, вся увага чоловіка тепер належала тільки дорогій донечці.
Ну, з одного боку, мені це було на руку, він любив дочку без пам'яті, прибігав з роботи і тільки нею займався, вона його не напружувала в жодному віці. Йому це було в радість. А у мене ось материнський інстинкт, мабуть, так і не прокинувся. Я робила те, що повинна, і абсолютно не розуміла, про яку таку неземну материнську любов до дитини всі говорять і пишуть? Як можна любити цю купу проблем і турбот? Кожен день з нетерпінням чекала вечора і передавала дочку чоловікові...
Час минав, але нічого не змінювалося: в родині росла татова донька.
— На поїздку куди-небудь удвох на відпочинок, без дитини, Андрія не можна було вмовити, всюди тягнув доньку з нами. Та й їздили ми тільки в ті місця, де дитині буде цікаво і під силу, — розповідає Віра. — Купував їй все, варто було їй тільки пальчиком показати — хочу! Виховувати, лаяти-карати не давав категорично, по дому вона нічого не робить у нас досі.
Якщо я змушую її елементарно одяг з підлоги зібрати і чашку за собою помити, вона татові скаржиться, він стає на її бік — мовляв, встигне ще напрацюватися в житті, візьми і помий сама!
Останнім часом чоловік дає їй гроші, я навіть не знаю, скільки... Дівчина в 16 років купує собі дорогу білизну, косметику, фірмовий одяг, робить епіляцію і манікюр. Мені він в житті не давав грошей на косметику й манікюри! Та я й не просила ніколи, у мене свої гроші були на жіночі бажання. Але ж мені чоловік і не пропонував ніколи оплатити процедури в салоні, манікюр, красиві туфлі...
***
На дні народження дочки, починаючи з чотирнадцяти років, чоловік дарує виключно золото-діаманти, які дружині ніколи не дарував. У дружини, до речі, день народження через пару тижнів після доччиного, від чоловіка вона зазвичай отримує букет квітів. Колись Віру це цілком влаштовувало — те, що їй потрібно, вона краще купить собі сама. А ось в останні роки це стало якось викликати роздратування.
— Подруги не розуміють мене. Кажуть: ну він же не коханці гроші зливає, а дочці рідній, вашій спільній, дарує подарунки! — ділиться Віра. — Мама мені теж каже те саме: Андрій, мовляв, молодець, чудовий батько, а я до дочки ревную, треба мені голову лікувати.
Ну і я якось на цій думці і заспокоїлася в результаті — мабуть, зі мною не все гаразд, дійсно. Ось і любові неземної до дочки у мене немає, і чоловіка свого я до неї ревную, її рідного батька, на хвилиночку. Божевільна...
Кілька разів у різні роки Віра намагалася поговорити з чоловіком на тему того, що він занадто балує дочку. Мовляв, батьки повинні виступати у вихованні єдиним фронтом, нескінченно прогинатись під дітей не варто, у дитини повинні бути обов'язки, і в сімейній ієрархії дочка взагалі-то повинна стояти нижче обох батьків, для її ж блага.
Чоловік щоразу демонстрував нерозуміння і включав дурника: мовляв, а я хіба проти? Але продовжував у тому ж дусі.
— Ну не розлучатися ж було з ним тільки тому, що він занадто любить дочку, — зітхає Віра. — Так-то він людина хороша, відповідальна, добра. У нас купа спільної власності, непоганий секс, ми притерлися в побуті, обом комфортно... Шукати когось іншого не дуже хочеться!
Так вони і жили — не тужили до останнього часу, а кілька днів тому з'ясувалася новина: Марина вагітна! Тільки що здала іспити, вступила до десятого класу — і тут такий конфуз!
— Та ще й додумалася до татка з цим побігти! — посміхається Віра. — Думала, мабуть, що він, як завжди, погладить по голівці, але де там! Татусь розлютився, аж на стіну лізе, кричить, як поранений лось. Ніколи такого з ним не було. Хоча і проблеми такого масштабу у нас теж до цього не спостерігалося...
Втім, глобальною проблемою те, що сталося, Віра не вважає. Всі живі поки що, нічого непоправного не сталося. Треба робити аборт. Ну не народжувати ж у шістнадцять років. Записала дочку в клініку вже, Марина згодна. Сходить на операцію, через кілька днів буде як огірочок. Не вона перша, не вона остання. Багато жінок через подібне пройшли. Базікати не треба буде просто про це, от і все.
Тільки Андрій все ніяк не заспокоїться, рве на собі волосся і шукає винних у тому, що сталося.
— Договорився вже до того, що все це через мене! — посміхається Віра. — Я, як мати, недопрацювала, не пояснила вчасно, недогледіла за дочкою. Як у дитинстві у неї кожен чих через мене був, так і зараз. Смішно!
Я кажу: «А я вважаю, ти винен! Ці твої манікюри та епіляції в шістнадцять років, дорога білизна, вбрання, а найголовніше, вседозволеність — виходять боком!»
Але чоловік мене навіть не слухає. Він батько-молодець, а я, як завжди, погана мати, тільки у мене і могло таке статися...
А може, і правда, в тому, що сталося, винна Віра? Чи все ж таки все дозволяючий тато? Як вам ситуація? Ви на чиєму боці? Що думаєте?
