Текст поста
— …Ти тільки одружитися з нею не здумай, синку! Гуляй, зустрічайся, живи собі на втіху! Думай про себе. Таких, як та Настя, у тебе буде ще мільйон! Ще й кращу собі знайдеш потім. Користуйся, поки молодий!
— Ти що йому таке кажеш взагалі, тьоть Олю? — Тетяна ошелешено подивилася на тітку.
Її сорокап’ятирічна тітка Ольга стояла біля плити, помішуючи суп. Її син, Дмитро, двоюрідний брат Тетяни, сидів за столом і навертав запечену курку з картоплею. Дмитру нещодавно виповнилося двадцять. Високий, худий, ще вчиться в інституті, не працює. Живе з матір'ю, нікуди не рветься.
— А що не так? Я говорю правду, — спокійно відповіла тітка Ольга, додаючи ще трохи солі в кастрюлю. — Дівок довкола — як бруду. Не варто взагалі надавати їм будь-якого значення. Так, Дмитрику?
Двадцятирічний «Дмитрик» хмикнув, уткнувшись у телефон. Видно було, що материні слова для нього — не новина. Не вперше чує. Тетяна стисла губи — навіть не від злості, від якогось липкого подиву.
— Тьотю, ти серйозно? — вона поставила чашку на стіл трохи різкіше, ніж хотіла. — Ти ж йому псуєш життя!
Тітка нарешті обернулася. Подивилася спокійно, без виклику.
— Псую? — Ольга посміхнулася. — Та я якраз хочу, щоб він його собі сам не зіпсував!
Вона повернулася до плити, знову помішала суп і додала спокійніше:
— Я надто багато бачила чоловіків, яких спочатку одружили, потім переробили під себе, потім вичавили — і викинули. Думаєш, вони щасливі?
Дмитро тим часом розправився з куркою, підвівся з телефоном із-за столу, підхопив приготовлену для нього матір’ю чашку з чаєм і велику тарілку з тістечками, цмокнув матір у щоку і попрямував до своєї кімнати. Обернувшись, з чашкою, телефоном та тарілкою в руках, задом відчинив двері, а потім таким самим макаром щільно прикрив їх за собою.
Прибрати за собою після вечері навіть не подумав — на столі так і залишилася тарілка з курячими кістками. Ольга сама очистила її і поставила в посудомийку. Протерла стіл, сіла на місце сина навпроти Тетяни, налила і собі чаю.
Тетяна приїхала до тітки в гості. Вони завжди дружили, і хочь Таня називала старшу родичку тіткою, вони поводились, скоріше, як подруги — Ольга була старша за племінницю всього на тринадцять років. А відколи Таня вийшла заміж і народила сина, тем для спілкування у них стало ще більше.
Ось і зараз Тетяна приїхала, думала посидіти, побалакати. А зрештою сидить і слухає, як при ній тітка вчить двадцятирічного хлопця, що жінки — то витратний матеріал.
— Він же потім сім'ю створить, — спробувала Тетяна зайти з іншого боку. — Адже рано чи пізно знайдеться йому наречена, а тобі — невістка. Ожениться, діти будуть.
— Як ожениться, так і розжениться! — хмикнула тітка Ольга, беручи з вазочки цукерку. — Відсоток розлучень нині який? Ото ж! Розлучаються усі, шлюб у наш час — це ненадовго. Нехай знає про це від самого початку і не вкладає душі в сім’ю, а точніше — в жінку. Це все тимчасово.
Ольга глянула на племінницю, яка шоковано слухала, мало не відкривши рота.
— Та ні, я не проти сім'ї, Таню. Я проти ілюзій. Нехай він спочатку поживе для себе, зрозуміє, хто він, чого хоче. А не так — закохався, одружився, іпотека, дитина, і все! Людина закінчилася. Всім навкруги тільки винен, як земля колгоспу. А свої усі бажання — на другий план.
— Ну, знаєш, тьоть Оль! Якщо так міркувати, то взагалі не варто сім'ю заводити.
- Чому не варто? Можна й завести. Але тільки не забувати, що жінка — це так, тимчасове. Ось мати — це інше. Це святе… Ми своїх дітей будь-якими любимо. Надто непросто вони нам даються.
Я он, коли Дмитрика ростила (Тетяну знову покоробило оте «Дмитрика» про двадцятирічного парубка) — я собі у всьому відмовляла, — продовжувала Ольга. — Все найкраще — дитині. З роботи в садок бігцем бігла, щоб забрати пораніше. Вчила всьому, одягала, взувала, щоб не гірше за інших! Собі не купувала нічого зайвого, щоб у нього все було.
А коли хворів, як мені було? Переживала, ночей не спала, температуру міряла кожну годину, прислухалася, чи дихає. Та що я тобі розповідаю! У тебе самої синок, знаєш все не гірше за мене. А уяви, виростиш його, вивчиш, і піде він від тебе до якоїсь дівки. Дзвонитиме раз на місяць, приїжджатиме тільки у великі свята... Як он Сашко, твій чоловік!
— А що Сашко? — не зрозуміла Тетяна.
— А те! Мати його виховувала в дев'яності, сама тяглася як могла. Працювала на трьох роботах, ти сама розповідала. Газети розносила, під'їзди мила. А тепер йому й зателефонувати їй зайвий раз...
Тетяна хотіла заперечити. Сказати, що це егоїзм. Що так не можна. І про свекруху свою, яку вона, по правді сказати, недолюблювала, вперше подумала, як про себе. Ну от, що виросте її синочок, ожениться і навіть не подзвонить...
В голові раптом спливло, як її свекруха сидить одна, як чекає на дзвінок, як виправдовує сина перед подругами: «Він зайнятий, у нього сім'я». І стало якось не по собі. Вона відчула, як у грудях здіймається роздратування.
— У Сашка сім'я, взагалі! — сказала вона Ользі сердито. — Робота, дитина, іпотеку взяли нещодавно. Не може він навколо матері все життя танцювати.
— А чому ні? — відвернувшись від каструлі, спитала тітка. — Чому ти вважаєш нормальним, якщо чоловік танцює довкола дружини та дітей?
— Тому що це природно! — від роздратування Тетяна підвищила голос. — Син виростає, має своє життя.
— Ну яке своє життя, Танюшко? Це тобі так зручно думати! — відрізала тітка. — У твоїй картині світу чоловік має жити тепер твоїми інтересами. Заробляти, забезпечувати твою дитину та тебе. У відпустки вас возити, квартиру купити, ремонт зробити. А матір засунути подалі у темний кут, щоб не заважала, не тягла на себе ресурс — так, чи що?
Ну хай мати, вважай, відпрацьований матеріал, якщо по-твоєму. Але де в цьому сам чоловік? Про нього хто щиро подбає? Хто йому чай із тістечками йому до комп'ютера принесе, сорочку погладить, шкарпетки чисті подасть? У молодих жінок нині так не заведено... Ти думаєш, я сина до себе прив'язую? А я думаю, що бережу.
— Від чого бережеш? — не витримала Тетяна. — Від сімейного щастя?
— Від жінок, які спочатку люблять, а потім починають жили тягти: давай, давай, це потрібно мені, нам, нашій родині! А він між усіма рветься і зрештою винен перед усіма. А що далі? Інсульт у сорок років?
— А якщо він так і не одружиться? — спитала Тетяна. — Ти його накрутиш проти жінок, і він сам так і житиме. Без жінки, без дітей. Хто з ним в старості буде поряд? Чи ти думаєш, що він буде все життя з тобою?
— А що в цьому поганого? — спокійно відповіла тітка. — Чому ти вважаєш, що він буде такий нещасний без дружини і спиногризів? Буде зі мною, так. Я і приготую, і нагодую, і виперу для нього все. А жінку для здоров'я можна знайти завжди.
Того дня увечері, коли Тетяна лягла спати, вона довго не могла заснути. Все прокручувала в голові розмову з Ольгою.
Може, тітка не таке вже й марення несе? Може її філософія має право на існування? Чи все-таки це шлях у нікуди? А її тітка Ольга із Дмитра морального виродка вирощує?
А ви що думаєте?
