Текст поста
— ...Я такого безладу в житті ніколи не бачила! — засмучено розповідає подрузі п’ятдесятишестирічна Олена Іванівна. — Року ще не минуло, як живуть, а квартиру просто вбили! Свині, я не маю інших слів! Підлогу не мили, мабуть, жодного разу, як заїхали, сантехніку не чистили, про вікна вже мовчу. На кухні такий запах, що хоч ніс затискай. Холодильник, мабуть, протух, тепер його тільки викидати, а він же він новий майже...
...Син Олени Іванівни, двадцятидев'ятирічний Мишко, минулої осені нарешті одружився. Взяв милу, скромну та симпатичну дівчину з дуже пристойної столичної родини, онучку професора медицини. Батьки — також лікарі, і сама невістка буде лікарем, гінекологом, чим Олена Іванівна дуже була горда.
Сама Олена все життя працювала в продуктовому магазині, колись — звичайною продавщицею, а в останні роки — завсекцією. Але сина завжди мріяла вивчити на лікаря. І таки вивчила, хоч і не легко було. Навчання складне і довге, шість років в інституті, два — в ординатурі...
Але тепер Мишко працює у великій лікарні, і називають його не Мишком, а Михайлом Олексієвичем. Там і познайомився з майбутньою жінкою, яка була на практиці.
— Катюша у нас чотири мови знає! — із захопленням розповідала подругам Олена Іванівна напередодні весілля. — Англійською та іспанською так взагалі говорить вільно. Батьки у неї лікарі, інтелігентні люди... Читають багато, мандрують, півсвіту вже об'їздили. І Катюша теж багато де була...
Невістка Катя — мініатюрна, акуратненька і чистенька білявка — Олені Іванівні дуже сподобалася. Радував її і сам факт одруження майже тридцятирічного сина.
— Давно вже час! — ділилась вона з подругою. — Все ж таки спокійніше, коли син влаштований, живе не один, у нього сім'я. Може, й дітлахи підуть — от було б чудово! Але то, звичайно, вже справа їхня. Самі вирішать, коли!
На весіллі Олена Іванівна зробила молодим шикарний подарунок — піднесла ключі від нової квартири. Хай вона і не професорська дочка, але і не з останніх. Сватам червоніти не доведеться, що поріднились з «простою».
Квартира однокімнатна, але велика і в непоганому районі, майже в центрі. Олені вона дісталась у спадок від матері. Олена Іванівна з самого початку так і запланувала: бабусина квартира буде Мишкові, коли ожениться.
Олена зробила там чудовий ремонт, у теперішньому стилі. Витратила майже всі заощадження, але встановила сучасну техніку, зручні меблі — все нове і гарне.
— Квартира — 46 метрів, — розповідала Олена Іванівна. — На двох більш ніж достатньо. Я вважаю, в сина буде чудовий життєвий старт! А далі вже як хочуть — нехай заробляють, у них в обох гарна професія. В наш час лікарі з голоду не помруть! Захотять — нехай беруть іпотеку. Якщо житимуть нормально, цю квартиру хай продають і купують двокімнатну. Все в їхніх руках!
Син був дуже здивований і зворушений, на такий королівський подарунок не чекав. Після весілля молодята одразу поїхали в подорож, а повернувшись за десять днів, звільнили орендовану квартиру, в якій жили до цього, і переїхали у своє власне житло.
Олена краєм вуха чула, що хазяїн арендованої квартири, яку залишили молоді, був чимось невдоволений, але не дуже дослухалась. Ці арендодавці — всі бариги, їм аби лиш гроші з людей лупити.
А ось тепер до неї, здається, почало доходити, чим був невдоволений орендодавець.
Щоправда, «подарована» квартира поки що залишилася оформленою на Олену Іванівну. Жінка планувала на перші роковини весілля, якщо у молодих буде все гаразд, оформити дарування на Мишка.
І ось із дня переїзду молодих минуло близько десяти місяців. Олена Іванівна за цей час в гостях у сина не була жодного разу — не хотілося набридати дітям, що тільки-но одружилися, а молоді якось не балували матір запрошеннями. Але минулого тижня у сина був день народження, і в суботу Олена таки напросилася в гості — привітати і подарувати символічний подарунок.
Звичайно, в глибині душі було цікаво подивитися, як молоді влаштувалися, як обжилися.
Але в квартирі сина на неї чекав неприємний сюрприз. Після цього візиту Олені Іванівні, що кипіла від обурення, найдужче хотілось виговоритись. Тому поїхала прямо до Олесі, колеги і подруги.
— Ні, я розумію, всяке буває, — збентежено розповідала вона. — Але ж тут вони знали, що я прийду! Я ж не без попередження заявилася. Невже не можна було прибрати в хаті?! Чи хоча б викликати клінінгову компанію, якщо вже руки не звідтіля у обох ростуть? Дві дорослі людини! Лікарі, матері їхній ковінька! Та просто хоч би сміття винесли, посуд помили, підлогу підмели, неглажену білизну засунули б у шафу, а грязну — до корзини в ванній? Тьфу! — вона з огидою згадала, як сама вибирала ту корзину для синової квартири, щоб зручно було і охайно, нічого не пропустила...
Невістка Катя розвела руками — а що такого? Подумаєш, не прибрано! Вона вдома, живе, як хоче і може. Немитий посуд та брудна підлога їй не заважають. Її чоловіка це влаштовує, а якщо не влаштовує, він цілком може прибрати і сам. Але після важкого робочого дня робити це він не поспішає. А чому за ганчірки та швабри після навчання чи у свій законний вихідний має хапатися Катя? Їй ще он курсову писати...
— Та зараз вони такі всі, ці молоді! — заспокоює Олену Іванівну подруга Олеся. — У всіх пральні машини, робот-пилососи, а толку немає. Прибирати в квартирі стало не модно.
— Ой, не знаю, у мене й досі цей жах в очах стоїть, — зітхає Олена Іванівна. — Страшенно розстроїлась я, навіть передати не можу... Аж голова розболілася, мабуть, тиск піднявся. Адже я не олігарх теж! Сама живу скромно, а коли мені дісталася материна квартира, я перш за все про сина подумала. Ремонт теж став у копієчку, все, що накопичила, витратила, щоб молоді жили гідно...
— Та я розумію! — киває подруга. — Це ж все на моїх очах було...
— Я їм усе, звичайно, виказала, обом, не соромлячись у виразах. І сватам подзвонила! А що? Сказала, що їх дочка — свиня натуральна. Так же не можна! А свати — теж мені лікарі! Чому вони не пояснили дочці, що жити серед бруду і плісняви не можна? Це негігієнічно, як мінімум!
— Ну от сватам ти даремно звонила, точно! — зітхає подруга. — Навіщо? На що ти сподівалася?
— Може, даремно, звичайно. Але я на емоціях! Мене так трясло, що не можу й передати! Зробити вигляд, що нічого не помічаю, я теж не могла... Завжди думала, що буду ідеальною свекрухою. Для сина зробила все, що могла, рік майже не лізла до них... А тепер стала ворогом!
— Розумієш, проблема в тому, що ти чекаєш від дітей вдячності! А ти не чекай. Подарувала квартиру — і забудь! Вони дорослі люди, хай живуть, як хочуть! Подобається їм сидіти серед сміття та грязних тарілок — нехай сидять!
— Еге ж, зараз! — злиться Олена Іванівна. — Забудь... Легко сказати! І так, я дійсно чекаю на елементарну подяку. А хто б на моєму місці не чекав? І ніякої квартири їм тепер дарувати не буду. Нехай свою купують і свинячать у ній! Безсовісні! Синові так і сказала: вимітайтесь! Я краще квартирантів пущу. Більше порядку буде...
А ви як вважаєте, мати, яка подарувала синові квартиру, має право в подібній ситуації влаштувати скандал, висловити свою думку, в очі назвати невістку свинею і грязнулею? Хоч і на емоціях? Чи це недопустимо і нетактовно?
Подруга радить: «Подарувала квартиру — і забудь!» Легко казати! Але хіба вигнати дітей на оренду за безлад в квартирі — це нормально?
Хто тут неправий? Як вам ситуація? Що думаєте?
У моїх сусідів була схожа історія.
Але там свекруха приходила і сама прибирала у невістки.